ПОИСК
Україна

Народні традиції Страсного тижня: як приготуватися до свята в триденний передвеликодній період

18:21 28 квітня 2021
паски

Щорічно число, на яке випадає християнська Пасха, змінюється і залежить від місячно-сонячного календаря. У цьому році для православних і греко-католиків Світле Христове Воскресіння припадає на 2 травня. Свято спочатку пов'язували з весняним відродженням і надіями на урожай, а з часом воно стало частиною культури наших предків, склалися певні традиції, з'явилася великодня атрибутика.

Останній передвеликодній тиждень у народі називався Страсний, і в цей час йшла посилена передсвяткова підготовка. Як вона проходила у стародавні часи, які народні традиції були в різних регіонах України, що заборонялося, а що дозволялося протягом передсвяткового тижня і на Великдень, у які прикмети вірили та яких обрядів дотримувалися українці, розповіла «ФАКТАМ» Олена Громова, етнограф, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів).

Чистий четвер — що потрібно зробити

— В Україні Страсний тиждень як тільки не називається: живний, білий або чистий, адже в цей час в основному займалися прибиранням, — говорить Олена Громова. — Страсні четвер, п'ятниця, субота були дуже важливими (особливо в центральних регіонах). До четверга потрібно було вичистити хату, споруди, все випрати, вигребти сміття з городу.

У четвер на літургії згадується Таємна Вечеря, на якій Спаситель встановив таїнство Євхаристії. А ввечері всією сім'єю ходили до церкви на Пристрасті — богослужіння і читання 12 уривків з Євангелія, що описують останні земні години життя Христа.

У Чистий четвер, який ще називали великим, світлим, страсним і днем весняного очищення, завершували наводити порядок у хаті (щоб вона сяяла), вимивати столи, лавки. Якщо в центрі України в основному білили хати, то на Полтавщині дерев'яні стіни будинків натирали яєчним білком до блиску (звідси «мита хата»). Господарські роботи потрібно було закінчити, бур'яни з городу прибрати. В цей день ще на світанку дітей купали, дорослі самі милися, також можна було підстригати волосся (як вважалося, тоді воно швидше відростало, не випадало і голова не боліла). Існувало повір'я, якщо раненько хвора людина помиється і виллє воду на перехресті, то хвороба відступить. І зазвичай таких місць здорові люди в четвер цуралися, щоб не вступити в калюжу (якщо потрапиш в неї, то хворобу підхопиш). Але якщо трапилося таке, треба було проговорити «Господи, перехресна дорога, дай, Боже, здоров’я в ручки, в ніжки і живіт трішки».

У четвер з тонких ниток скручували нитку, яка, як вірили, зцілювала від деяких хвороб (за необхідності перев'язували ниткою хворі місця на руках і ногах). А після прання золу, що залишилася (її додавали замість мила), могли надалі застосувати як засіб від лишаю (у людини або тварини).

Господині готували й четвергову сіль для великоднього столу: сіль загортали у ганчірку, яка обгоряла в печі. А сіль збирали та зберігали за образами, щоб використовувати на свято. Цю харчову добавку також давали й людині, й худобі в разі шлункових проблем.

Зазвичай Страсний тиждень був холодним. На Гуцульщині дотримувалися обряду «гріти діда». Саме в четвер спалювали рослинні залишки на городі, а дим нібито прогрівав не тільки землю, а й душі померлих. А дітки йшли в гості до бабусь та дідусів, сусідів за гостинцями, якими й поминали померлих.

У четвер робили з воску страсну свічку («громницю»). Її святили у церкві, потім запалювали та намагалися так донести додому. Свічка ця застосовувалася в різних обставинах (при пологах, хворобах, під час похорону). Наші предки вірили в магічну силу страсної свічки, яка у скрутний час обов'язково допоможе. Її запалювали перед образами під час грози, коли в душі оселявся страх, вкладали в руки небіжчика, проводжаючи в останню путь. Селяни могли використовувати свічку кілька років поспіль. На Харківщині вважалося, що така свічка, що горіла три роки поспіль на страсний четвер, мала магічну силу та оберегла житло від біди.

У четвер випікали святкову здобу. До пасок, якими потім розговляються, іноді додавали до 100 жовтків! Коли випічка готувалася, люди намагалися не шуміти, голосно не розмовляти вдома й на вулиці, бо у церкві читалися уривки з Євангелія про останні години земного життя Христа. Перед випіканням пасок обов'язково господині читали молитву, щоб здоба вийшла жовта, як Сонце, і смачна, щоб паска не тріснула (інакше трапиться біда). Адже як вдасться паска, таким і рік буде вдалим.

У Чистий четвер господині печуть паски

На Полтавщині казали, що майстерність господині — важлива складова в цьому процесі. Адже вміла кулінарка навіть здатна з житнього борошна (темного) спекти шедевр. На Поділлі, Галичині пекли «баби». Паски зазвичай прикрашали сердечками, характерними хрестиками («свастя» із закрученими ріжками) з прісного тіста. А в старовину випічку робили без глазурі, змащуючи здобу збитими яйцями, і потім ставили в піч. На Поділлі ж для змазування використовували свячену воду з медом. Першу паску (головну) завжди ставили у печ на південну сторону, а потім інші.

Читайте також: Старовинна козацька паска: безпрограшний рецепт святкової здоби

На Західній Україні в ХХ столітті з'явилася традиція випікати «баранчики» у металевих формах. І якщо до церкви несли таку випічку, то це вважалося ознакою великої майстерності господині. Баранчики були в середньому 30−40 см, зустрічалися й дуже великі. Фігуркам очі робили з насіння і надягали стрічку-нашийник (вважалося особливим шиком).

У Чистий четвер ще могли розписувати писанки, хоча їх заготовляли заздалегідь на свіжих яйцях. І, до речі, такі вироби не псувалися місяці й роки. Орнаменти вибирали рослинні, геометричні, зоологічні, побутові. Малювали майстри за допомогою воску. Спочатку яйце опускали у світлу фарбу, висушували, і поступово з кожним разом процес повторювався з використанням все більш темного тону фарби. Писанки з готовими малюнками у глиняній мисці витримували в печі, поки віск не розтопиться і не стече. Писанкарство збереглося в основному у західних регіонах країни.

Серед селян були такі побожні, що в останні дні перед Великоднем (з вечора четверга до кінця суботи) зовсім відмовлялися від їжі та навіть не пили воду. А деякі, що зцілилися раніше від якоїсь недуги, давали обітницю Богу й строго її дотримувалися.

Страсна п'ятниця — чому присвятити день

— У Страсну п'ятницю у церквах проходить важлива служба, — продовжує Олена Громова. — У день великої скорботи дотримувався найсуворішого посту. Віряни у цей день нічого не їдять, поки не винесуть на середину храму Плащаницю з вівтаря — полотно із зображенням тіла Спасителя у гробі. На Вінниччині Плащаницю обносили тричі навколо церкви.

Не можна було грати на музичних інструментах, співати, танцювати, лаятися, підвищувати голос, розваги заборонялися. Вважалося гріхом також виконувати важку роботу, не потрібно було прати, різати, тесати, шити, колоти дрова. П'ятниця була днем скорботи та молитви. Замовкали повсюдно дзвони, а на Західній Україні замість дзвонів використовували грубі дошки, в які стукали дерев'яними молотками біля церкви або у дворі (на ознаку того, що Ісуса розпинали на хресті).

І служба тривала зазвичай до обіду. Люди розходилися по домівках, їли продукти з городу — картоплю, капусту, квашені огірки. Єдине, чим могли зайнятися господині, це посадити на городі капусту (вважалося, що день для цього найсприятливіший та обіцяє кращий врожай овоча). Також жінки ставили у піч паски, але в основному це були прості поминальні (на гробки).

А ще сортували заздалегідь приготовані писанки на подарунки: якщо, скажімо, попадалася з дубовим листочком, то годилася для парубків, а якщо з зображенням сердечка або рибки — для дівчат. Для писанок існувало чимало зображень (геометричні, рослинні, космічні, зоологічні орнаменти тощо.) Зі змістом і побажаннями: ромб — символ землі, зерно — врожаю, сосна, олень — на здоров'я, дзвіночок — натяк на збільшення в сім'ї.

Велика субота — чим наповнити великодній кошик

— Велика субота називається Тихою, — пояснює Олена Громова. — В цей день Господь перебував у гробі та зійшов душею в пекло, щоб звільнити старозавітних праведників.

Останній день перед Великоднем для господинь самий клопіткий. Можна ще займатися святкової випічкою, хто не встиг у четвер. У старовинних рецептах (кінець ХІХ — початок ХХ століття) вказувалося, що паски пеклися із застосуванням солодощів, запашного коріння, трав, найкращих інгредієнтів, готували опару на молоці (на заквасці, яку зберігали від випічки до випічки), тісто замішували на білому пшеничному борошні та яйцях, додавали білий та жовтий імбир, настоянки на шафрані. Тісто викладали в високі форми (змащували їх олією або смальцем), зверху робили хрестики, шишки, листочки. Господині виганяли чоловіків з хати, де замішувалося тісто, дітям заборонялося бігати та галасувати. Не допускалися негативні емоції, та процес приготування проходив в тиші. Пекли в цей день і пиріжки, хліб робили заздалегідь. Готували ритуальні страви: шинку, ковбасу, запікали м'ясо, порося, птицю, варили холодець, робили сир, терли хрін, Гуцульщина прославилася «сирними кониками».

Читайте також: Сирна паска без випікання зі смаком снікерса: смачно та незвично

Треба було приготувати все до святкового столу. Крім того, саме в суботу годиться пофарбувати яйця. Для кольору в старовину використовували лушпиння цибулі, насіння гарбуза, бузини, сік буряка, горіх. Потрібно було щороку оновлювати до свята ємність для продуктів. У деяких родинах зберігалися та цінувалися раритетні кошики. До Великодня старалися придбати новий одяг.

Великодній кошик складався зазвичай з паски, крашанок (в основному вони були червоними — це символ вічного життя), ковбаси, масла (його викладали у формі ягняти, прикрашаючи листками барвінку), м'яса, сала, шинки, хрону, солі, пиріжків (з сухофруктами). А писанки зберігали та дарували як символ Великодня. Могли посвятити мак, сир тощо. В кошик НЕ клали алкоголь, гроші, прикраси, фрукти, кров'янку. Хоч і не вітали це священики, але люди примудрялися покласти у великодній кошик та освятити ножі, голки, мідні хрести, ладан, зерно тощо. До паски клали й освячену гілку верби, принесену в Вербну неділю з церкви.

За традицією ввечері сім'я збиралася на всеношну. Одягалися у кращий одяг та складали у вистелені рушниками кошики пасхальну їжу… Причому кожен член сім'ї повинен був брати в цьому участь, «аби наступного Великодня дочекатіся». На тижні хлопці заготовляли поблизу церкви дрова, а на всеношну запалювали на вулиці багаття, і вого горіло до ранку (люди могли погрітися), як символ очищення. У родині замінювали прості рушники на святкові, готували віз, щоб їхати до церкви. У суботу ще заборонялося веселитися, навіть голосно говорити, але в багатьох селах ставили вже гойдалки, щоб молодь розважалася та раділа на свята.

Як святкують Світле Христове Воскресіння

— Як тільки дзвони дзвонили до ранковій службі, у селах і містах з усіх боків збиралися люди — йшли пішки, їхали на возах, брали з собою діточок, — каже Олена Громова. — У церкві часом не вистачало місця, і людям доводилося стояти поруч з храмом, слухаючи молитви на відстані. Під час великодньої служби урочисто звучать слова: «Христос воскрес!» А віруючі одностайно відповідають: «Воістину воскрес!» За повір'ям, якщо перед цими словами тихенько вимовити вголос своє бажання, воно обов'язково збудеться. Люди після церкви роздавали милостиню бідним. Потім йшли похрістосоваться до родичів на цвинтар.

У багатьох областях України було правило: після церкви господиня поралася на кухні, а господар обходив будинок, тварин, вітав їх, торкаючись голів кошиком з паскою. Потім йшов на пасіку до бджіл — ставив великодній кошик на вулики. У західних регіонах господар ніс крашанку до сараю, хрестоподібними рухами проводив яйцем уздовж хребта тварин, щоб так забезпечити їм здоров'я. А подрібнене яйце додавали до корму худобі.

В хаті господар христосався з домочадцями, утримуючи кошик над головами дітей (а немовлят могли покласти в кошик, щоб швидше росли). Всі вмивалися перед застіллям по черзі з миски, куди клали три крашанки (могли кинути срібну монету та коралі), і кожному наливали свіжу воду: спочатку дівчатам, потім хлопцям, в кінці матері та батьку.

Всі сідали за стіл, накритий білою скатертиною та заставлений їжею, де головними були паски, яйця та м'ясо. Момент розговіння був важливим для сім'ї. Батьки спершу вінчали в будинку дівчину, яка була на виданні: їй на голову клали паску зі словами: «Абись у людей така велична, як паска пшенична». З молитвою приступали до трапези. Обряд розговіння в різних місцевостях справлявся по-різному. У центральній та східній Україні розговляються з паски, а на західній — з яйця. Найдавнішою формою була наступна: господар тричі обходив навколо столу з освяченою їжею в мисці, ставав обличчям до образів, розрізав кілька яєць, кінчиком ножа або ложкою підносив шматочок їжі до рота кожного члена сім'ї, бажав здоров'я, щоб всі дочекалися наступного свята Воскресіння Христового. Дотепер такий обряд є на Волині, Поділлі, Західній Галичині.

Дзвін на Великдень давав здоров'я, тому все старалися взяти участь в передзвонах. Часто говорили, що у цей день сонце грає — Сонцю поклонялися, як божеству.

За традицією готували дуже багато крашанок для гостинців, адже святкували не менше трьох днів, ходили в гості з пирогами, пасками, яйцями й обмінювалися ними. Весь час не працювали. У західних регіонах водили «гаївки», на Херсонщині, Слобожанщині, Лівобережжі, Київщині, в Таврії для молоді протягом триденного святкового періоду з ранку до вечора заздалегідь встановлені гойдалки служили розважальним атракціоном, але це була не єдина забава. Також грали в «навбитки» крашанками — такий звичай народився в 20-ті роки минулого століття: випробовували крашанки, який з кінців міцніше (так роблять і зараз на свята), надбиваючи їх на виграш. Ще грали в «котка»: одну за одною з похилої поверхні котили крашанки з метою влучити в крашанку партнера. Хто частіше влучав, той і перемагав.

В Україні святкували Великдень з розмахом, як свідчать дослідники цієї теми. На початку ХХ століття у заможних родинах накривали столи, які ломилися від різноманітної великодньої їжі, і така трапеза тривала протягом тижня. Паски, крашанки, фаршироване порося на «овочевій подушці», телятина, смажені гуси, індики, кури, ковбаси, шинка, сало, сир, сметана, пампушки з маком, горілка, настоянки та наливки. На розговини не можна було напиватися, щоб Бог не покарав, адже тоді людина ходила б весь рік, немов уві сні. У бідних сім'ях обходилися скромнішим переліком продуктів: паскою, крашанками, салом, м'ясом, ковбасою, пиріжками, сметаною.

Все, що залишалося після Пасхи, йшло до діла. Намагалися не упустити ані крихти на підлогу, а зі столу їх змітали і кидали у вогонь, щоб миші не їли. Шкаралупа від крашанок потрапляла до річки, озера, а на Чернігівщині її зберігали, щоб підсипати в лунки при посадці огірків, часнику, цибулі. Крихти паски могли потрапити й до худоби (але тільки не до собаки та свині). На Слобожанщині, наприклад, господар спочатку передавав відламану від освяченої паски шишку господині, а та несла її корові, що отелилася, або зберігала до моменту отелення худоби. Такий шматочок освяченої паски служив оберегом від відьом, щоб вони не зіпсували корову-годувальницю. Сіллю з великоднього кошика та освяченим маком обсипали хату, оберігаючи її від нечистої сили, мишей та комах.

Великодній рушник брали у поле, коли прокладали першу борозну (в неї сипали яєчну шкаралупу від крашанок). На Рівненщині до корма курям, тваринам, бджолам підмішували шкаралупу, а на Житомирщині закопували її під воротами, хвіртками в надії, що не забіжить скажений пес. А великоднім рушником на Поліссі стриножували битливу корову.

Люди здавна вірили, що дощовий або похмурий день на Великдень віщував урожай. У народі вірили, що в день Воскресіння Господнього небесні ворота відкриті: якщо хтось у цей день помре, то відразу йому забезпечений рай. А ось дитині, народженій на Великдень, щастя не передрікали. У цей день гріхом було навіть незнайомого не привітати й не вклонитися йому.

На свято селяни намагалися піднятися на дзвіницю, щоб смикнути за мотузку дзвони, адже за народними прикметами, його голос посилав щастя в хату, а на хазяйську ниву — хороший врожай гречки.

Поливаний понеділок, вівторок і проводи свята

— Після неділі ще довго христосались, — продовжує Олена Громова. — Понеділок називали «волочильним», в основному у цей день ходили підлітки з гостинцями по родичах, хрещеним та знайомим, які обдаровували їх у відповідь калачами, крашанками, копійками, горіхами та насінням.

За звичаями західних регіонів та Поділля України після Пасхи наставала черга «поливаного» понеділка. Парубки набирали з колодязів воду і обливали нею дівчат — проводилося таке весняне очищення (на Водохреще — зимове, на Івана Купала — літнє). У західних регіонах ще зберігся цей звичай (а на Гуцульщині його не практикували на початку ХХ століття через острах зіпсувати яскравий одяг). Хлопці ходили від хати до хати (в основному тих дівчат, які подобалися), а бувало, що батьків бентежила та лякала відсутність парубків біля будинку їхньої дорослої доньки.

У понеділок молодь зі сміхом та жартами ганялася за дівчатами, щоб облити їх холодною водою. Так що панянки були змушені бігти додому, щоб переодягнутися. У деяких регіонах дівчат не просто «вмивали», а траплялося, бризкали парфумом. На Львівщині застосовували спеціальний пристрій, який дозволяв випустити струмінь на відстань п'яти метрів. До речі, такий звичай обливання водою є у балканських народів. А в Пирогові вже протягом останніх 20-ти років демонструють це дійство у всіх деталях.

Пристосування для обливання дівчат нагадувало диє по принципу шприца: вода втягувалася в трубку, і струмінь випускався на п'ятиметрову відстань

У південних і східних регіонах з ХVII століття з'явився звичай: у вівторок дівчата намагалися помститися хлопцям, причому підступніше за них. Спочатку хлопців виглядала дівчинка-підліток і повідомляла групі «змовників». Дівчата вибігали юрбою, хапали хлопця: одні тримали за руки, а інші заливали за комір глечик води…

На третій день Великодня зазвичай проводжали свято — збиралися у корчмі, де лунала музика, молодь обирала серед свого оточення отамана та отаманшу, продовжували грати й веселитися. По дворах ходили «контролери», які силою відривали від роботи «трудоголіків», щоб ті не порушували загальну систему пасхального відпочинку.

Через тиждень після Великодня наступали поминальні дні. У поминальний тиждень люди приходили на цвинтар і на могилках родичів «качали крашанки»: тричі викладали їх хрестом та залишали шматочок освяченої паски.

Через тиждень після Великодня наступають поминальні дні

Фото Сергія Тушинського, «ФАКТИ»

876

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2021 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.